ТАЛАНТИ СЕРЕД НАС

Село Керецьки, що красується серед мальовничих Карпат, відоме не лише витворами роботящих рук, але й талановитими його мешканцями.
   Серед них – заступник директора школи з виховної роботи, учителька молодших класів Марія Іванівна ДОЧИНЕЦЬ, яку Всевишній щедро обдарував поетичним талантом. Її вірші – про неповторну, ні з чим незрівнянну красу рідного краю, його роботящих людей, вічні невмирущі цінності. Вашій увазі пропонується добірка її поезій, які захоплюють щирістю і безпосередністю, поетичною майстерністю.

                                                                                                                                                  Оксана Пилипанинець, 
                                                                                                                                                                методист РМК

Не спізнись…

Все, що вже збудували, зробили,

Хай залишиться тим, хто живе.

У житті дуже часто грішили,

Та надіялись: час бо ще є…

Знаєм добре: життя ‒ це дорога,

Часом коле, мозолить і тре.

Як біда зводим руки до Бога,

Молим щиро, хай лихо мине.

А як добре в нас, все забуваєм,

І від щастя душа аж щемить,

І окрилені в небі витаєм,

Забуваємо каятись вмить.

На землі цій нам іноді тісно,

На молитву нам часу нема.

Може статися так ‒ буде пізно,

Нам збагнути, що жили дарма.

Спішимо, той спікаємось часто,

Грішимо, але й так тому й буть.

Нам життя переміряти б вчасно,

Оцінити прожите, в цім суть.

Лиш би вчасно знайти в собі сили,

Щоб творити добро, всіх любить,

І щоб люди нас просто цінили,

Отоді, справді хочеться жить.

Ти‒оберіг

Допоки сонце сяє угорі,

І берегиня буде зустрічати,

Щасливі будемо на  цій землі

Оберігає ж спокій рідна мати.

І в очі як загляну я твої,

Затихне вмить і вітер, й завірюха.

Візьму в долоні руки дорогі,

Твій стукіт серця, наче скрипку слуха.

Моя голубко, як тебе згадаю,

То теплий щем охоплює мене.

За тебе завжди я переживаю,

Допоки ти, уся біда мине.

У косах сніг, хоч голубіє небо,

І в серці колискова ще луна…

Нічого в світі більшого не треба,

Лише, щоб завжди  з  нами ти була.

Дорога від мами

Сто стежин поєднала у собі не легка життєва дорога,

Що від мами  колись нас  усіх повела у життя.

Все злилося у музику ніжну, тривожну і строгу,

І стіка водопадом  рясним із овалу плеча.

Наче сонячний дим, наче місячні довгі тумани

Сивину повплітало у  коси і скроні  життя.

У тривозі й біді поспішаємо завжди до мами,

Берегинею звемо ми жінку в сім'ї недарма.

Я до пальців твоїх чарівних, як до струн доторкнусь,

Стане зразу на серці затишно, приємно й тепло.

І тобі до землі, моя рідна, і мила вклонюся

За недоспані ночі й розради твої  і  добро.

Благословення

Благослови мене  сьогодні мамо,

Зігрій теплом, як тільки вмієш ти.

Крилом любові обгорни ласкаво,

До свого серця ніжно пригорни.

В очах я бачу сльози і тривогу,

Ти не хвилюйся рідна, посміхнись,

І пригорни до себе на дорогу,

За мою долю щиро помолись.

Чогось на серці дуже не спокійно,

І радісно, й тривожно у цю мить.

Спасибі, мамо, за тепло й обійми,

Уклін доземний, що навчила жить.