Project news
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Voting
Як Вам новий сайт?
Total 25 common:people_all_forms

Історія про НЗ

Date: 1 жовтня 2018 о 14:04, Refreshed 6 лютого 2022 о 14:45

Історія школи

Читача, безперечно, цікавить одне питання: як і коли в селі Керецьки зародилась освіта, якою вона була, де знаходилось приміщення першої сільської школи. Відповісти на це питання важко. Адже в українській історіографічній науці воно досліджено недостатньо. Перші спроби відповісти на нього зробив Михайло Кондратович у праці "Історія Подкарпатской Руси для народа", де вказує , що "за руську (русинську-автор П.Матіко) сельську школу перву въсать находиме лиш в одном податном указъ из 1593 р., що в сель Порач на Спишу (у ті часи територія Підкарпатської Руси-автор0 одна порожна хижа уживається на школьну цъль.

Наступні його припущення дають можливість висловити догадки про те, що уже з другої половини ХVІІ ст. (1660 р.) перші школи будували при церквах, а в 1690 р. "явився первый "Буквар" для учащихся дътей, напечатанный в типографії грушевськой на церковно-славянском языцъ".

При цьому він вказує на відсутність "порядних" вчителів, а тому "в сільських церковних школах дітей учив сам священник і допомагав йому помічник-диякон, або пізніше дяк і сам неосвічений".

У кінці XVIII ст., як і у всій Австро-Угорщині, у нашому краї в системі освіти була проведена реформа, за якою вводилося обов'язкове навчання дітей рідною мовою з 6 до 12 років.

Помітним явищем в освітньому житті краю стало відкриття в 1792 році учительської семінарії в м. Ужгороді, яке сприяло підготовці учительськихкадрів як для міста, так і для села. За даними , які наволяться в "Нарисах Історії Закрпаття", уже в середині 90-х років XVIIІ ст. в історичному Закарпатті було створено близько 300 "руських шкіл".

Аналіз даних дає підстави зробити висновок про те, що на рубежі XVIII-XIX ст. у порівняно великих селах ( таким за статистичними даними були і Керецьки - автор) були відкриті народні школи з руською 9русинською) мовою навчання. У таких школах навчали: грамоти, численню, домоводству. Однак більшість з них працювали або при фарах, або в орендованих хатах, переважно хатах євреїв.

Однак на початку 30-х років робота народних шкіл почала занепадати: викладання рідною русинською мокою заборонялося, натомість насильно почала запроваджуватись угорська мова. Народні школи залишились лише у великих селах. А, оскільки, за твердженням науковців УжДУ великими вважалися такі села як Богдан, Ворочеве, Зарічеве, Порошково ( а що це не так, можна довести) то, очевидно народна школа могла продовжити своє існування і в нашому селі. Але згідно досліджень А.В.Олашина "багато шкіл опинились у жалюгідному стані" і цим одразу скористалася церква, "прибравши школи до своїх рук".

На захист народних шкіл виступала передова частина інтелігенції краю - М.Лучкай, О.Духнович та інші. Зокрема, ставши інспектором шкіл, М.Лучкай надавав посильну допомогу у збереженні народних руських шкіл та відновленню тих, які вже були закриті, або прибрані до своїх рук церквою. З його ініціативи у школи надсилалися букварі. Він власноруч написав "Граматику руської мови", а О.Духнович у 1947 році видав перший в історії Закарпаття підручник/буквар для народних шкіл -"Книжицю читальницю для начинающих". Не виключено, що ці книги потрапили і в село Керецьки.

Великі зміни в системі освіти нашого краю відбулися після революції 1848-1849р.р. в Австро-Угорській імперії. Йдеться про визволення селян з кріпацтва, відкриття духовних і світських навчальних закладів у найбільших містах Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Сігеті 9тепер місто в Румунії - автор). Однак в сільській місцевості про поліпшення стану освіти говорити не доводиться. Адже як засвідчують деякі дані на кінець XIX ст. більшість мешканців Керецьок була неписьменною і при церковнопарафіальній школі в 1898 році навчалося лише 14 дітей, а головним предметом у ній був "Закон Божий".

Однак за даними перепису 1890 року в селі вміли читати і писати майже 350 чоловік.

Ці дані безперечно спростовують інформацію про те, що в Керецьках у період Австро-Угорського панування існувала лише одна церковнопарафіальна школа.

Вони, навпаки, вказують на вірогідність існування окремішньо ще й народної початкової школи, після закінчення якої учні відвідували ще й так звані "трирічні школи", які давали учням певні господарські професії.

Вірогідність існування в селі початкової школи підкріплюється також даними з праці Павла Магочія такими цифрами "В 1910-1911 р.р. у Підкарпатській Русі було 634 початкові школи (сіл нараховувалось близько 660 - А.В.Олашин), які як правило займали одне-два класні приміщення, а навчання велося переважно мадярською (угорською - автор) мовою. Виняток становили лише 34 початкові школи переважно у містах та великих селах.

За свідченням старожила села Сакаля Дмитра (нині покійного) приміщення школи знаходилось на місці теперішнього сільського клубу. Приблизно з 1908 року до встановлення чехословацького режиму (вересень 1919 року) директором школи був Сідор Іван Іванович уродженець Іршавського району. Тут же в приміщенні школи була квартира, в якій проживав директор зі своєю сім'єю.

Політика асиміляції русинського населення краю, матеріальні нестатки, висока платня за навчання стали нездоланною перешкодою для здобуття дітьми простого народу бодай початкової чи неповної середньої освіти.

СІЛЬСЬКА ШКОЛА В ПЕРІОД З 1919 ПО 1944 р.р.

З вересня 1919 року за Сен-Жерменським договором Закарпаття було включено до складу буржуазної Чехословаччини. В системі освіти чехословацького уряду від австрійсько-угорської імперії, що розпалася, дісталась важка спадщина. Зперших днів він почав докладати всіх зусиль, щоб виправити той несказанно низький рівень освіти в краї. За останніми даними в 1920 році в Підкарпатській Русі було 475 початкових шкіл. Паралельно зменшувалась кількість церковно-парафіальних шкіл. За перші десять років на ремонт старих і спорудження нових шкіл чехословацький уряд виділив понад 41 млн. крон.

В кінці 20-х років по вулиці Федоринській було споруджено приміщення нової чеської початкової школи, яку переважно відвідували діти заможних сельчан та євреїв. Для неї орендувалися додатково два єврейські будинки (один на місці теперішньї дільничної лікарні, інший по вулиці Новоселицькій). З 1919 року директором початкової школи став Глеба Іван Васильович. Закінчивши Ужгородську учительську семінарію був призначений учителем початкових класів й одночасно виконував обов'язки директора. У школі діти вивчали такі предмети: читання, письмо, математику, природознавство, малювання, співи, історію, географію, фізкультуру. Крім нього в школі працювало ще 8 вчителів. В основному це були російські й українські емігранти, які втекли на Закарпаття від Жовтневої революції.

З 1924 року навчання в школі продовжувалось на 2 роки. Учні одержали змогу навчатися 8 років. За цей період вони здобували початкову освіту. Окремі після 8-и річної школи відвідували так звану сільськогосподарську школу. Тут здійснювалась своєрідна підготовка до життя, набувались знання та навички, необхідні для майбутніх газдів та газдинь. Хлопці вивчали сільськогосподарську справу, дівчата вчилися швейній справі, куховарити, вести тваринництво.

За часів чехословацького режиму учитель здобув особливої шани і поваги. З поміж усіх сільських панів (священика, писаря) він мав найбільшу довіру. До нього зверталися "пан учитель".

Своїми враженнями від навчання в кінці 20-х на початку 30-х років минулого століття охоче поділилась 82 річна мешканка села Зізда Гізелла Адольфівна "У роки мого навчання у народній школі уряд Чехослваччини дуже багато робив для боротьби з неграмотністю на селі. Навчання та шкільні підручники були безплатними, тому що село відносилось до гірських. У першому класі писали на чорнильних табличках гріфликом. Вчилися з однієї книжки "Букваря", в якому крім літер, складів і коротких текстів були й нескладні приклади для обчислень.

З другого класу писали чорнилом на листках. Вводився особливий предмет красопис. Літери і слова записувались в окремий зошит. Викладали також музику і малювання.

З третього класу учні починали чеську азбуку. Четвертий клас був зведений з 5, 6, 7, 8. Вивчали такі предмети "Граматику Духновича" (русинська мова), чеську мову, числення, геометрію, фізику, природу, історію, ручну працю, домогосподарство. По 2 години виділялось для вивчення "Слова Божого". Причому з дітьми з греко-католицьких сімей заняття проводились на фарі священика, а з православних безпосередньо у класному приміщенні. Приємні спогади залишились у неї про свою першу вчительку Петрус  Олену та директора Глебу Івана Васильовича. Памятає також і Добоша Євгена, який був інспектором народних шкіл по Свалявському округу. Інших вчителів не може згадати, бо всі вони були емігрантами. По закінченні початкової народної школи можна було продовжити навчання в горожанці (неповній середній школі)". До речі авторка даного спогаду єдина з сільських дівчат, кому вдалося закінчити Свалявську горожанку, навчання в якій було платне.  

З сільських хлопцівБілківську горожанку закінчили: Демчиля Дм.Ів., Вориняк Михайло, Тюх Дмитро, Марфинець Іван.

З 15 березня 1939 року територія тепер уже Карпатської України окупована фашистською Угорщиною, а, отже, по всій території був встановлений окупаційний режим. Істотних змін зазнала і система освіти у нашому краї. Оглядаючи стан освіти варто порівняти цифри кількості шкіл перед окупацією, тобто до 1939 року та в наступні роки. Якщо до 1939 року в Закарпатті було 469 шкіл з руською (русинською) мовою навчання, в яких навчалось загалом 146681 учень, то в 1941 році число учнів скоротилось на 35 тис. учнів. При цьому чеські, німецькі та єврейські школи були ліквідовані. Закрита була чеська державна школа і в селі Керецьки.

Натомість народна початкова школа продовжувала своє існування. Паралельно з руською мовою почала вивчатись угорська мова. Декілька слів варто сказати про підручники для народних шкіл, які вважалися реакційними. Так підручник для 5-6 класів народної школи повністю складений російською мовою, а не угро-руською. Ось рядки з "Гимна школе":

  Школа путь к добру и свету

Школа к истине ведет

Вней всегда на все ответы

Всяк желающий найдет.

Зміст "Читанки" такий: матеріали і картинки з історії Угорщини. Тут є також і матеріали з історії краю, статті з елементами географії (про гори і долини), згадуються хімзаводи в Сваляві, Перечині і Великому Бичкові, соляні копальні в Солотвині. Краєзнавчий матеріал представлений рубриками "Наші замки" та "Наші будителі". Вміщені в підручнику й матеріали, які торкаються всіх слов'ян, зокрема "Вера и обычаи древних славян", "Просветители славян". Вміщена казка про рибака і рибку, вірші закарпатських письменників.
Таким чином, з 1919 по 1944 р. в системі освіти, через часту зміну урядів та їх освітньої адміністрації, не було і не могло бути сформовано єдиної національної політики. Це відчуло на собі і те покоління керечанських школярів, яким вдалося здобувати початкову освіту в цей драматичний період історії нашого краю. Нові епохальні зміни в історії школи настали вже після визволення восени1944 року села Червоною Армією та встановлення Радянської влади. Мова йтиме в наступному розділі.

 КЕРЕЦЬКІВСЬКА СЕРЕДНЯ ШКОЛА В ПЕРІОД ВІД 1945 РОКУ ДО НАШИХ ДНІВ

Осінь 1944 року стала доленосною для нашого краю та його мешканців. З перших днів після визволення народна влада вживала енергійних заходів по відбудові народного господарства та створення сприятливих умов для відновлення та розвитку всіх ступенів народної освіти, запровадження нової радянської системи навчання та виховання молоді.

Вже в листопаді 1944 року сільський Народний  комітет одержав вказівку для відкриття в Керецьках державної народної школи з безплатним навчанням рідною мовою всіх дітей та створення належних побутових умов для роботи вчителів, які направлялися у село для ліквідації неграмотності. Крайова Народна Рада зі свого боку робила все можливе, щоб заохочувати молодих спеціалістів, які направлялись у школи гірських населених пунктів. Для них, для прикладу, була встановлена зарплата на 200 пенге більше, ніж для вчителів, що працювали в містах та населених пунктах низинних районів. Визначались також і норми вчительського пайка, що складався з 700г хліба на день, 1500г борошна на місяць, такої ж кількості круп і макаронів, 440г м'яса, риби,1000г жирів, 1000г цукру.Так як в Керецьках  власних педагогічних кадрів не було їх направляли з різних регіонів України, а пізніше і краю.

Comments:
Only authorized users can leave comments.