Я так часто і так багато писав Вам. Писав, коли був студентом філологічного факультету Ужгородського університету. Писав, коли працював на Полтавщині. Пишу й зараз, вчителюючи в рідній Керецьківській школі. Подумки я звертався до Вас у хвилини найбільших радощів і гіркого смутку. Усе це записано на сторінках пам’яті серця. Та в переддень Вашого 80-річчя один із листів - сповідей вирішив матер`їалізувати.

Я завжди схилявся перед Учителем. Перед Вами ж – благоговів. Ваші уроки, то не просто заняття, де викладуються основи знань. То уроки духовності, уроки людинотворення. У всьому, що доносили Ви до розуму і серця своїх вихованців, струменить велика віра. Один із секретів педагогічного таланту міститься в Довженківському афоризмі: «Щоб вражати, потрібно бути самому враженим, щоб запалювати, треба самому горіти».

Чи не від цієї педагогічної заповіді у Вас зморшки, і сивина, і зболене серце?

Літературу вивчали ми не лише з підручників і хрестоматій. Унікальним чуттям педагога-режисера Ви відкривали в нас маленьких акторів. І натхненні Вашим талантом і вірою в нас, ми перевтілювалися у «мандрівника Сковороду з припорошілими саквами», геніального Тараса та безсмертних героїв його творів: Ярему, Оксану, Тополю, Катерину, Гонту, Залізняка. Ми ставили «Наталку Полтавку» і «Лісову пісню». Інсценізували Довженківську «Матір»…

Ви були першим редактором наших літературних дебютів. І ми були спантеличені, коли на зустрічах через багато літ після закінчення школи, Ви читали наші перші літературні проби. О, якби всі ратаї на нашій ниві так турбувалися про паростки талантів у дитячих душах, як щедро б родила наша нива!

Диву даєшся, як у цьому настовбурченому світі Вам удається бути самою собою, такою ж, як 20 – 30 літ тому. Та ж життєдайна енергія, та ж жага до праці, та ж невгасима причетність до всього.

600-річний ювілей рідних Керецьок, вшанування трудових династій, Дні матері, щорічні Шевченківські декади, свята рідної мови, відзначення ювілеїв визначних постатей нашої літератури. Це лише короткий, далеко не повний перелік тих заходів, душею яких Ви були. А скільки доль скріпили Ви за кілька десятиліть як голова комісії у справах обрядовості.

Якщо учитель щасливий своїми учнями, то Ви воістину щасливий педагог. На Святий вечір не зачиняється хвіртка біля Вашої хати, бо всі хочуть нащедрувати щастя, добра і злагоди цьому дому. Кілька років тому на Різдво завітав до Вас знаменитий цілитель, унікальний спеціаліст із мануальної терапії, кандидат медичних наук Василь Марфинець. На порозі він представив Вас своїй Наталочці: «Оце моя улюблена вчителька!».

Не проходить мимо Вашої хати колишній вихованець, а нині знаний журналіст краю Василь Нитка. Часто дзвонить із Києва Ваш колишній учень Михайло Мигович (владика, єпископ Васильківський Лаврентій вікарій Київської митрополії).

А скільком вихованцям понад п`ятдесят років праці на освітянській ниві віддано частку розуму, душі і серця. Як же не схилитись перед Учителем, котрий дає не просто основи знань, а воскрешає людське в людині, визначає її долю.

Мені здається іноді, що у Вашій хаті зупинився час. У період великого відчуження, коли «люди полізли …у нори і до того ж – кожен в свою», у Вас , як і завше, повно людей. Вони несуть до Вас свої болі і печалі, свої радощі і надії. А від Вашого порога ідуть із розрадою і вірою.

Десь там далеко, на іншому континенті, була мати Тереза, а серед нас є Марія Михайлівна ШАНДРО. Жінка з напрочуд чуйним і добрим серцем.І це велике щастя відчувати, що у світі є та, яка завжди готова вислухати і зрозуміти тебе.

У переддень ювілею.

Завжди Ваш учень

ВАСИЛЬ МАРОВДІ

All news

Comments:

Only authorized users can leave comments.