Робити добро дуже просто

Майже три з половиною тисячі років тому на кам’яних брилах, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Синай, були висічені слова « Шануй батька твого, щоб добре було та довголітнім ти будь на землі». Але не завжди ми дотримуємось цієї заповіді, не все знаходимо час, щоб поспілкуватися з найріднішими, найдорожчими людьми. Від сімейної атмосфери, від стосунків між нами і нашими батьками залежить дух сім’ї, настрій, благополуччя й щастя кожного члена родини.

Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить.

Тільки старість живе незабутнім,

Тим чого не вернуть, не спинить.

Великий філософ Григорій Сковорода писав: «Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне – то й усе світле, щасливе, бажане». Однак скільки непередбачуваних ситуацій зустрічається на життєвому шляху, як часто ми не знаходимо часу завітати до стареньких батьків, які виглядають на своєму порозі дітей і внуків.

Є закони природи незмінні

Для людей, для птахів, для тварин.

Ви простіть нас байдужих, ми винні,

Будем теж всі старими, як ви.

На картах небесних тіл планета

Старість не позначена

І в свій час кожен із нас,

Залишаючись жителем Землі,

Ступає на цю планету.

Час протікає повільно, з довгими безсонними ночами, думками про дітей, онуків і правнуків, бо така доля зрілих людей – залишатися в чотирьох стінах зі своїми проблемами, хворобами та переживаннями. Знали б їхні діти, як вони чекають, виглядають, надіються, що відчиняться двері й хтось із рідних, близьких завітає до них…

Та, на превеликий жаль, є люди, на перший погляд виховані, культурні, а насправді байдужі до чужої біди. Вони забувають навіть дорогу до рідного дому, де на них чекають, де їх виглядають, де живе надія та сподівання, що все ж таки схаменуться діти, прийдуть до отчого дому, викинувши зі свого серця байдужість, неуважність, безвідповідальність. Французький поет Жак Превер сказав: «Якщо життя наше – то є намисто, то день у ньому оксамит; якщо життя – то дерево тернисте, то день – то гілка, що хитнулася в цю мить».

Є у світі речі, які не можна ні купити, ні вкрасти, ні позичити – це ввічливість, співчуття, безкорисливість. Вони пройшли випробування часом та історією, назавжди залишилися великими цінностями.

  У Керецьківській ЗОШ І-ІІІ ст. уже стало доброю традицією провідувати одиноких людей нашого села. В одних – діти далеко-далеко, а інші, втративши їх назавжди, часто переглядають сімейні альбоми та витирають гіркі, солоні сльози.

Директор школи Василь Андрела, його заступник Наталія Дочинець, педагог-організатор Надія Варга, вчитель історії Петро Матіко разом із учнями-волонтерами розвозять одиноким і престарілим людям картоплю, спілкуються з ними, слухають їхні розповіді та поради. Тільки завдячуючи всім учням школи і їхнім батькам, ми змогли зібрати допомогу для самотніх й одиноких мешканців села. Приємно бачити в очах людей похилого віку радість, вдячність за те, що про них пам’ятають, не забувають стежини до їхніх осель.

Надіємось, що цю добру традицію підтримають інші школи району.

                    Марія ДОЧИНЕЦЬ, заступник директора з виховної роботи Керецьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів