Відколи почав усвідомлювати себе, не пам’ятаю такого року, щоб ми, педагоги й учні Керецьківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, не віддали дань великому Тарасу Григоровичу Шевченку – нашому генію, пророку, воскресителю української державності, рятівнику нації.

Всесвіт поезії Кобзаря неймовірний. І кожне покоління, кожен читач шукають і знаходять у його творчості відповіді на животрепетні проблеми тої епохи, в якій живуть, бо його поезія містить вічні загальнолюдські цінності, орієнтовані на мораль віків.

Тому щороку, проводячи Шевченківські тижні, декади, вчителі й учні нашої школи осмислюють його творчість кожен раз по-своєму, їхні заходи відзначаються неповторністю, оригінальністю, являючи щоразу нові грані генія.

Мета цьогорічного підсумкового загальношкільного свята полягала в тому, щоб явити нам Шевченка-патріота і пророка, який до безтями любив неньку Україну, передбачив багато літ тому наше сьогодення, печальну, трагічну роль «москалів» у нашій історії.

Після вступного слова заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя української мови й літератури Маровді Василя Михайловича учні 9-х класів виконують пісню «На високій дуже кручі», в якій ідеться, перш за все , про безсмертя Кобзаря.

Багато митців зверталось до осмислення образу Тараса Шевченка. Оригінальною є трактовка його постаті у поезії Євгена Маланюка «Шевченко», яку виконала учениця 9 класу Маровді Неля:

Не поет – бо це ж до болю мало,

Не трибун – бо це лиш рупор мас…

Скорше - бунт буйних майбутніх рас,

Полум’я на котрім тьма розтала,

Вибух крови, що зарокотала

Карою на довгу ніч образ…

А ось поруч – усміх, ласка, мати

І садок вишневий коло хати.

Особлива любов до живописної України звучить у казематських поезіях. У виконанні дев’ятикласників лунають поезії «Садок вишневий коло хати»(Пецко Іванна), «Село! І серце одпочине» (Таркович Валентина).

А пісню на слова Тараса «Зоре моя вечірняя» майстерно виконала Лілія Сакаль.

Любов до України, вболівання за майбутнє народу й абсолютна байдужість до власної долі – такий основний мотив однієї з найкращих поезій про вітчизну. В ній струменить почуття великої жертовності особистості для добра народу. Вірш «Мені однаково» виконує Богдан Кривка.

А ось у Х поезії циклу «В казематі» «В неволі тяжко…» Шевченко із болем думає, що буде після того, як помандрує у вічність.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить.

Кобзар жив Україною, дихав Україною, марив Україною. Будучи глибоко релігійним поетом, Україну ставив вище Творця. У поезії «Сон» («Гори мої високії…») він констатує:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

Унікальність генія Шевченка полягає в тому, що він зумів врятувати цілу націю від забуття і знищення. Поету вдалося відродити минулу славу «прадідів великих», возвеличити, із рабів у народ перетворити співвітчизників. Завдяки йому наш народ став повноправним, бо ж слово, мова – то є кров нації:

…Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово

Про невмирущість «нашої думи, нашої пісні» йдеться в посланні «До Основ’яненка» , яке декламує дев’ятикласниця Грига Аліна.

А квартет у складі Барнича Юрія, Грибанича Артема, Титинця Василя та Сакаля Романа співає пісню «Б’ють пороги».

Тараса Шеченка викупили з неволі за неймовірно велику ціну кращі митці Росії. Вони організували його навчання в академії мистецтв у Петербурзі. На теренах імперії отримав він звання академіка. Поет вів щоденник російською мовою, писав поезії, повісті на російській. І, незважаючи на це, усіма фібрами душі ненавидів «тюрму народів», нищівно критикував загарбницьку політику Російської імперії, відчував у північному горе-сусіді найбільшу загрозу для волі і долі України.

Якщо його попередник Григорій Сковорода назвав Богдана Хмельницького батьком вольності, героєм, то у поезії «Розрита могила» пророк Тарас піддає гетьмана нищівній критиці, називаючи його «нерозумним сином», якого мати Україна ладна «у колисці задушити, під серцем приспати».

Адже саме через Переяславську раду-зраду «на нашій-не своїй землі» хазяйнують чужинці:

І могили мої милі

Москаль розриває.

А допомагають йому плюндрувати, грабувати неньку Україну «перевертні».

Поезію «Розрита могила» чудово декламує учениця 9-го класу Грига Вікторія.

Минають роки, десятиліття, століття, а ставлення до України й українців із боку простого москаля чи царя Петра І, чи цариці Катерини ІІ, чи царя сьогочасного Путіна не міняється. Яскравим свідченням цього є уривок із сатиричної поеми «Сон», коли ліричний герой потрапляє до Петербурга і дивиться на пам’ятник Петру:

А він руку простягає,

Мов світ увесь хоче

Загарбати…

Уривок із поеми «Сон» читає Дарина Бучмей. А присутні на святі відчувають, як актуально звучать слова поета сьогодні.

Понад три століття минуло з часів Петра І. А «кати, людоїди» імперії зла і зараз хочуть «розп’ясти нашу Україну», «доконати вдову-сиротину».

Але не вдасться їм це зробити, бо на сторожі єдності, соборності стоять гідні нащадки великого Тараса.

Тріо учнів 5-6 класів Сакаль Назар, Мотиль Артем, Маровді Юліана виконують пісню «Тополя» в сучасній інтерпретації, де йдеться про те, як теперішні козаки, залишаючи коханих, рідних, гинуть на сході України, як віддавали своє життя за європейський вибір під час Революції Гідності. І все це супроводжувалось показом відповідних слайдів, де зафіксовані незабутні миті трагічних сторінок нашого сьогодення.

Слово «Україна» одне з найчастіше вживаних у поезії Т.Шевченка Важко відшукати аналогій навіть у світовій літературі, де б так потужно і саможертовно звучали любов до вітчизни. Лунає вона і в безсмертному «Заповіті» генія, який виконують дев’ятикласники.

А завершується вечір «Молитвою» Дмитра Павличка до нашого месії, пророка, яку виконує вчитель української мови і літератури Василь Маровді.

Свято Шевченка – приклад інтегрованого підходу до проведення відповідних заходів, де автором сценарію, підготовки декламаторів і ведучих Лемачок Аліни та Григи Ярослава, які добре справились із своєю місією, був учитель рідної мови Василь Маровді. А пісенно-музичним оформленням, танцювальною частиною, слайдами займалась молода талановита учителька музики Сакаль Марина Іванівна.

Цьомуу тандему разом із учнями школи вдалося внести і свою вагому лепту у вінок шани безсмертному Кобзарю.

All news

Comments:

Only authorized users can leave comments.