ТЕАТР – ЦЕ НАЙЧУТТЄВІШЕ І ЩИРЕ МИСТЕЦТВО ПРО ЛЮДИНУ»

Вічна, як душа, «світла та незаймана квітка народної поезії», за визначенням І.Карпенка-Карого, п’єса зачинателя української літератури Івана Котляревського «Наталка Полтавка» була представлена глядацькій аудиторії Свалявщини 19 вересня 2018 року Закарпатським обласним театром драми та комедії.
    У чому ж феномен довголіття й нев’янучої краси цієї п’єси, що вже майже 200 років бентежить, зачаровує, впокоює пересічних і непересічних громадян усіх соціальних станів близького й далекого зарубіжжя? Відповім словами видатних корифеїв-літераторів:
    Максима Рильського: «Таємниця живучості «Наталки Полтавки» ‒ в глибокій сердечності, у немеркнучім і чистім, як день, сяєві життєвої правди»;
    Олеся Гончара: «… з цієї народної першоп’єси  кожне нове покоління черпає науку почуттів, моральні взірці кохання, людської краси, благородства». Погодьмося: саме ці почуття і складають менталітет українця, його багатий внутрішній світ, ліризм і глибину натури.
    Яким побачили його юні глядачі (вихованці міських шкіл та учні Керецьківського й Неліпинського закладів освіти)?
     Дійство  справді вражало, а точніше ‒ дивувало своєю ексцентричністю насамперед спецефектів (рухомі вікна, чорний фон, символічні голуби, місцевий колорит музичного супроводу оркестру), які, гадаю, осучаснювали не лише оформлення класичної вистави, а й її змістове наповнення. Тримала в приємному полоні та легкій напрузі  гра акторів,  які представляли екзальтовані типи минуло-новітніх українців, особливості сучасного характеру яких доповнювали стильні, та далеко не архетипні костюми. Домінантою вдачі героїв яскраво виокремлювалась наскрізна дієвість, наполегливість та рішучість, замість наївності, простоти, сентиментальності. У сучасній Наталці  ‒ більше категоричності, у Петра ‒ завзятості, у Терпелихи – флірту й легкості. Та справжній лицарем, на мою думку, постає Микола – моторний, окрилений. Оцей хоч зараз та на війну! І рюкзачок готовий! Задасть  «стиха лиха та вражому» ненависнику! І життя не пожаліє, бо за друзів, за Батьківщину віддане, за справедливість.
     Милувалися виставою всі: і ті, хто вже давно зрозумів важливість сценічного втілення почуттів, мрій, поглядів українського народу, і ті, хто, можливо, уперше відкривав для себе багатогранний світ крайового театру, який виховував і дарував естетичну насолоду одночасно. Явлене музичне дійство, вважаю, допомогло зрозуміти нашій молоді, що нескореність, відстоювання високих ідеалів, наполегливість у боротьбі за щастя власне й чуже – доленосні орієнтири й безсмертні моральні цінності. 

Лариса Андрела,
методист відділу освіти Свалявської РДА