ВОЇН-ГЕРОЙ

Його помітили на території школи відразу. Бо не можна було не помітити. Красень, богатир землі української, зосереджений, серйозний, із пильним поглядом трохи зіщулених очей. Знаю: у них ховалися і турбота про побратимів, і відчуття обов’язку перед ними, і переживання – як вони зараз там, на передовій? і ще багато-пребагато відчуттів і почуттів, пов’язаних із долею захисника рідної землі, що із 2014 року перетворив своє життя на найгуманнішу місію – служіння Вітчизні.
Василь Олександрович Дмитрієв… Молодший сержант, командир автомобільного відділення, герой найжахливішої, найпідступнішої з воєн, істинний патріот. А ще – батько нашої чудової семикласниці Марійки. Тому ця зустріч була, правду кажучи, омріяною для всіх: насамперед для донечки, юної переселеночки з селища Новоайдар Луганської області, для всіх її нових однокласників та, звичайно ж, для мене, класної керівниці. У свою двотижневу відпустку Василь Олександрович знайшов дорогоцінний час для всіх нас.
...Усяка мить неповторна… Це така вічна й незаперечна істина, що годі й казати. Ця зустріч-мить (бо що таке 45 хвилин у порівнянні з вічністю?!) хвилюватиме-бентежитиме серце, тріпотітиме зраненою птахою, важко пульсуватиме у скронях, відлунюватиме в душі не дні, а роки. Слухати скупу, та неймовірно важку розповідь людини, яка пройшла пекло воєнних буднів, перебуваючи на передовій не десь собі, а в найгарячіших точках війни – Лисичанську, Рубіжному, Сєверодонецьку, Ямполі, Слов’янську… – це, повірте, не просто. Доземно кланялися герою дітки, не жаліли оплесків, розпитували і…плакали. Усі: учні, присутні колеги, дружина героя Вікторія, донечки Марійка та Євгенія.
Особливо боляче звучала хвилина мовчання за всіма полеглими побратимами В.О. Дмитрієва, із якими ділився всім найнеобхіднішим на війні: їжею, місцем в окопі, думками, радощами й болями. Не видно було чоловічу сльозу, бо сильні духом не плачуть. Вони мліють душею…
Для чоловіка й батька Василя родина – Всесвіт. Ті трепетні доторки до найрідніших, обійми донечок, пристрасно-пронизливий погляд – спопеляли думами серце: лиш би живим повернувся герой у родину, лиш би закінчилось скоріше це жахіття, щоб навіки у щасті-радості возз’єдналася ця прекрасна сім’я! Неймовірно розчулилась дружина, коли на екрані демонструвалися світлини-миті із мирного життя сім’ї Дмитрієвих. Повернення у щастя, у родинне блаженство мирних днів було трепетно-бентежним для всіх присутніх.
А потім усі разом (учні, колеги) дякували. Це й була та жадана мить, задля якої ми зібралися. Висловити щиро, сердечно, люб’язно вдячність простому героєві-захиснику: за кожен добрий день, за кожну ніч, проведену у спокої, за кожен мирний ранок, який благословив воїн своєю одержимістю, мужністю, героїзмом. А потім дарували: великому серцю ГЕРОЯ – свої маленькі блакитно-жовті сердечка з побажаннями миру, здоров’я, наснаги, добра, здоров’я, віри, надії, перемоги. Звучала пісня-НАБАТ, пісня-ВІРА, пісня-ЗАКЛИК, пісня-торжество ПЕРЕМОГИ «Ой у лузі червона калина…».
Було щемно, радісно, урочисто…
Із скорим поверненням тебе, наш ГЕРОЮ! Переможним поверненням!

P.S. Добрим спогадом тішитиме наш клас подарований воїном прапор 110 батальйону територіальної оборони Луганської області.
Класний керівник 7-А класу - Андрела Лариса Василівна