Омріяна зустріч

Про цю зустріч ми говорили давно. Мріяли про неї, неймовірно очікували, хоча останнім часом були майже всі частенькими гостями у його кабінеті. Але побачитися прагнули саме у рідному класі, аби вже не він, а вони змогли засИпати цікавими запитаннями про те, як зміцнювати здоров’я, лікуватися і не хворіти. Звичайно ж, ідеться про місцевого ескулапа, лікаря сімейної медицини – молодого, амбітного, цілеспрямованого, енергійного, наполегливого у професійному зростанні Василя Дмитровича Бучмея.
Усього один дзвінок із проханням – і Василь Дмитрович відповів щирою згодою. Яким було фантастично-радісним сьогоднішнє здивування моїх любих шестикласників (бо ж не знали, що саме нині), коли у клас увійшов він, мій колишній учень (горджуся!), до нестями сумлінний і відповідальний у навчанні в шкільні та студентські роки, який змалечку ревно торував шлях до сродної праці. Про нього та й про значущість найдавнішої, найважливішої, найпочеснішої професії у світі розповідала я діткам. Про складність цієї місії, бо ж звичайній людині важко уявити, скільки чужого горя бачать щодня лікарі; як боляче буває інколи, коли розумієш, що врятувати людське життя вже запізно, коли віддаєш усі сили, знання, досвід задля його порятунку, та марною є твоя боротьба – і невидимі шрами нанизуються і на його, лікаревому, серці. Та є ще і найпрекрасніше відчуття – людська вдячність, одне з найприголомшливіших почуттів, які можна збагнути від професії рятівника тіл і душ людських. Не забувати казати теплі слова подяки не лише в час спасіння здоров’я й життя – найважливіший обов’язок кожного пацієнта.
Із насолодою та цікавістю, що аж яскравіла в дитячих оченятках, слухали школярики свого лікаря, який наголошував, що власне здоров’я треба берегти, ставитися до нього по-дорослому відповідально, пам’ятати про негативний вплив шкідливих звичок та не нехтувати правилами здорового способу життя. Весняний період та майбутні канікули також внесли свої корективи у розповідь Василя Дмитровича. Яку першу допомогу надати собі під час порізів склом, укусах різноманітних комах, змій, собак, як правильно зупинити капілярну, венозну та артеріальну кровотечу перед викликом швидкої тощо. А як цікаво було слухати лікареві дитячі версії надання першої домедичної допомоги при різних травмах! Живе спілкування заворожувало, тішило та обнадіювало: виростають небайдужі до свого та й до здоров’я рідних, друзів діти, готові до складних викликів долі.
Дарунком чудовому співрозмовникові стала книга «Карби душі». Символічно, бо в ній є нарис про знаного далеко за межами рідного села лікаря високого ґатунку, професіонала Івана Петровича Балажа. Віриться, що невтомна праця лікаря В.Д.Бучмея, помножена на високу моральність і кришталеву чистоту, знайде і своє слово вдячності у друкованій скарбниці мудрості.