Яке місце є серцем кожного села чи міста?

Місце, яке наповнює духовністю, місце, куди йдуть люди, аби послухати слово Боже, очистити душу, на якусь мить забути про все буденне, незначне, хитке. Йдуть, аби поділитися своїми негараздами та радощами, висповідатися, очиститися від скверни й у якійсь мірі – відродитися. Звичайно ж, - це Божий храм. У рідному селі – це рукотворне диво – Петропавлівська церква, священнослужителями якої є отці Іван та Василь.
Неабияк тішилася, що можу не лише сама, а ще й з учнями долучитися до осягнення величі, краси святая святих Керецьок. Цією нагодою став урок розвитку зв’язного мовлення у 8 класі з теми «Твір-опис пам’ятки історії й культури на основі особистих вражень». Тому питання – що описувати – відпало одразу. Повірте, ніколи й ніде ми не відчували такого шквалу емоцій, піднесеності, урочистості, як у день зустрічі зі священником Василем, котрий щиро, люб’язно, мудро описував Божу обитель, ще й ненав’язливо наставляючи всіх нас на добрий шлях у житті. Хотілося слухати й слухати. Недаремно ж кажуть, що Боже слово лікує. Побували й на дзвіниці, куди радо всіх нас запрошували й мої учні, а по сумісництву – юні паламарі Станіслав Масланич і Роман Федорянич. О, цікавості не було меж!
Відкрили для себе багато. Збагатилися значеннями таких слів, як притвор, вівтар, аналой, панікадило, іконостас… Зрозуміли їх роль під час Богослужіння, бо звичайні на перший погляд речі містять глибокий духовний сенс, нагадують людині про духовне життя, змушують замислитися над вічним. Усе: і високохудожні автентичні ікони із зображенням релігійних свят та епізодів із життя святих, розкішне оздоблення золотом, майстерно вишукане різьблення по дереву – створювали неземну – райську атмосферу в церкві. А головне – висвячували у душах ДУХОВНІСТЬ.
За все побачене й почуте висловлюємо прещиру вдячність священнику Василю. Нехай Бог пошле йому в мирі й гаразді довгих-предовгих літ життя.
Класний кервівник 6-А класу - Андрела Лариса Василівна.